Стійкість, вікно толерантності, тригери
Стійкість допомагає вам повертатися у ресурсний стан після стресових подій. Саме в цьому стані ми можемо ясно мислити, ухвалювати рішення та зберігати емоційну рівновагу, він має назву «вікно толерантності».
Рівень стійкості та ширина «вікна толерантності» закладені природою, але є гарна новина: ми можемо їх розвивати! Цікаво?
Нумо розбиратися, як це працює.
Під час стресової ситуації чи кризи наша нервова система може самостійно запустити в дію один із природних механізмів:
- «Бий або біжи» — прискорення витрат енергії.
- «Замри» — накопичення та збереження енергії.
Між цими двома механізмами є баланс — «вікно толерантності», перебуваючи у якому людина залишається у ресурсному стані та здатна діяти ефективно навіть під дією тиску.
Наприклад, уявімо людину, яка живе своїм звичним життям: працює, спілкується, іноді відчуває стрес, але справляється з ним, ухвалює рішення й адаптується. Вона перебуває у своєму «вікні толерантності» — стані, де мозок функціонує ефективно, а емоції не заважають діяти.
Але ось у гру вступають тригери: термінові дедлайни, докори від близьких, скасовані плани з друзями. Напруга зростає, і людина виходить за межі «вікна толерантності», переходячи у стан гіперактивації «Бий або біжи». Думки хаотичні: «Я не справляюся», «Усе погано». Тіло напружується, увага розсіюється, квапливі необдумані дії призводять до помилок.
Відновити баланс допоможуть техніки самодопомоги. Після того як людина починає спокійно та повільно дихати, напруження в тілі спадає. Тоді як почергова концентрація на 5 предметах навколо себе повертає її думками до ситуації й допомагає заспокоїтися.
Та ось надвечір прокидається новий тригер — гортання соцмереж, порівняння себе з іншими, спогади про невдачі. Людина переходить у стан гіпоактивації «Замри». З’являється відчуття виснаження, апатія, зникає мотивація, хочеться просто лежати й нічого не робити… І це теж нормально. Це не лінощі, не слабкість — це спосіб організму впоратися з перенапруженням. І головне тут — не засуджувати, а дати трохи простору для відновлення.
Після відпочинку, навіть якщо здається, що сил чи бажання для цього немає, важливо почати діяти. Теплий душ, медитація бодай 10 хвилин чи згадка про три маленькі перемоги, що трапилися сьогодні, — ці невеличкі активності запускають зміни на фізичному й емоційному рівнях. А відтак з’являється переконання «Я можу, я здатний/-на!» та повертається бажання рухатися далі.
Техніки самодопомоги та турбота про фізичне здоров’я допомагають підвищити нашу психологічну стійкість та здатність адаптуватися до змін.
